1. Професія, яка вабить молодь (Анатолій РОМАНОВ, спецкор. «РС»)
2. Навантаження збільшено на 81600 тонн (Влас. інф.)
3. Під перестук коліс (про літній графік руху пасажирських поїздів )
4. Мер Києва: “Сприятимемо реалізації проекту” (Володимир ЦАСЮК)
5. Є така служба! (апарат головного ревізора) (Ганна БОГОВІС, спецкор. “РС”)

Станція Кодня - станція 5 класу Коростенської дирекції залізничних перевезень, що в Бердичівському напрямку. Невелика, колектив складається з восьми чоловік, який очолює В.А. ТЕСЛЮК. Тут курсують пасажирські поїзди, в тому числі й міжнародні: Кишинеу - Санкт-Петербург, Санкт-Петербург - Одеса. Після того, як припинили свою роботу низка промислових підприємств, які відвантажували свою продукцію, відправлення рухомого складу тут поменшало. Що-правда, зараз поволі з’являються нові фірми. Є надія, що економічний розвиток цього старовинного краю все ж таки набере нових обертів, адже всі передумови для цього є. І це, звісно, сприятиме налагодженню нового життя станції.

А ще Кодня - це велике село, що колись мало статус містечка, з надзвичайно цікавою історією. Отож і попросила начальника станції В. Теслюка посприяти в тому, щоб про неї довідалися читачі «Рабочего слова», показати історичні місця, завдяки яким Кодня стала відомою.

Відвідавши місцевий краєзнавчий музей, вдалося довідатися чимало цікавого. Отож коднянська земля - край, де перегукуються віки. Немає такого відрізка часу, який би не залишив тут пам’ять про себе. Перша назва містечка - Кодеденград. Назва ця має спільний корінь з іменем козацького міста на Запорізьких просторах - Кодак. Чумацьким шляхом, що пролягає тут, не раз мчали і орди завойовників, по ньому скакали козацькі загони. Чимало істориків, у тому числі й місцевих краєзнавців, вважають, що Кодня увібрала в себе й нині висвічує для нас далеку минувшину, усе, що було позавчора і вчора. В одному селі, можна сказати, вмістилася майже вся історія України. В документах, датованих 1301 р., містечко згадується як Кодеденград, що зазнало руйнувань від татаро-монгольської навали. На той час воно було фортецею для захисту від нападників. Небезпека чатувала тут постійно. Адже через містечко пролягав торговий шлях із півночі на південь, до Чорного моря. В народі його називали або Чумацьким, або Чорним. Певно, тому, що через постійні набіги татар він був надто небезпечним. Зазнала Кодня і влади литовців, і диких руйнувань загонів хана Менглі-Гірея. Патріоти села, як і всієї України, виявили свою мужність у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького за національну незалежність.

Чи не найтрагічніші події цього краю пов’язані з Коліївщиною. Як свідчать історичні відомості, перша згадка про гайдамацькі загони датується 1715 р. Гайдамаки - бунтарі проти кріпосницької гіркої долі, хоробрі лицарі знедоленого народу. Втікачі від панського гноблення осідали в пониззі Дніпра. Гайдамацький кіш розростався, сповнюючись селянами з усіх країв. Початок Коліївщини було проголошено в Мотронинському монастирі на свято Пресвятої Трійці 1768 р. Організатором повстання став Максим Залізняк. Після Божественної літургії він вийшов із церкви і прочитав масі віруючих відозву, що відома під іменем «Золота грамота».

В ній - заклик українського народу до повстання проти польських магнатів, ліквідації панщини, відновлення Гетьманщини. До монастиря було підвезено кілька возів зі зброєю, один із ієромонахів освятив її. Виступив Залізняк із 300-ма гайдамаками. Вступаючи в міста, вони ліквідовували панщину, відміняли всі роботи й податки на користь польських панів. Коли українські селяни зустрічали Залізняка хлібом-сіллю, це означало, що вони самі вже вигнали гнобителів. Пересуваючись далі, гайдамаки поповнювали свої добровільні загони. Зупинилися вони на землях біля Умані. До повстанців Залізняка 14 червня 1768 р. приєднався Іван Гонта зі своїми козаками. Вони розпочали облогу Умані. Вступивши до міста, почали розправу над жителями, було знищено тисячі шляхтичів…

Скільки натерпілися українці знущань, зневаги, пригноблення, поневірянь, смертей близьких, що довело їх до такої страшної трагедії - знищення собі подібних! Про ці події говорить Т. Шевченко у «Гайдамаках».

Умань, попри все, стала столицею повстання. Тут проголосили відродження Гетьманщини, полковника Залізняка проголошено гетьманом України. Отож панщина ліквідовувалася, а всі українці ставали вільними козаками. Уманським полковником та головнокомандувачем повстанських сил призначили Івана Гонту. У 1768 р., як і за 120 років перед тим, почала відроджуватися українська державність. Унія повсюди ліквідовувалася. Залізняк вимагав, щоб уніатські священики покидали православні села або ж переходили до православ’я. Все більше населення брало участь у Коліївщині. Польський король, злякавшись такого повстання, попросив у цариці Катерини, щоб допомогла своїм військом. Гайдамаки ж сподівалися, що російське військо прийшло допомагати їм. Заманивши, ніби на перемовини, Залізняка і Гонту, полковник російської армії Гур’єв зі своїми людьми заарештував їх.

Разом із польськими карателями вони почали нищити гайдамаків на околицях Умані. Тисячі повстанців було повішено в різних містах України. Багато полонених було передано польському суду в містечку Кодня. Арештовуючи гайдамаків та підозрілих осіб, найбільше їх висилали в Кодню та Житомир. Страшне лихо найшло на український народ. Шляхта вішала, четвертувала, садила на палі, відрубувала голови. Російський же суд наслав кару на повстанців - биттям батогами, вириванням ніздрів, випалюванням тавра на чолі і щоках та засланням на вічну каторгу до Сибіру. Коли Залізняка везли до Сибіру, він організував втечу. Хоч його з побратимами було спіймано, та він втік удруге з каторги, приєднався до прихильників Омеляна Пугачова під час селянського повстання в Росії (1773–1775) і поліг десь у тій борні.

На долю Гонти випали найстрашніші муки. Він кожного дня отримував по 300 нагаїв. Потім Гонту передано було в руки польського «правосуддя». Суд виніс вирок нечуваної жорстокості, згідно з яким Гонту мали катувати 14 днів, деручи з його шкіри паски, відрубуючи руки й ноги, вирізаючи серце та врешті відрубуючи голову. На допитах Гонта з величезною мужністю зносив тортури і при катуваннях заявляв: «Знаю, за що гину, але не жалію». Та вигляд тортур не змогли знести й самі кати, тож, на третій день було віддано наказ стяти йому голову. Все це назавжди залишилося в історії України. Подвиг борців за волю ніколи не потьмяніє в пам’яті народній. Коліївщина зазнала поразки. Причини були в тому, що виступи окремих гайдамацьких загонів були мало пов’язані між собою, раптовими. Це обумовило стихійність руху, неорганізованість. Внаслідок низки причин, на повстання піднялася тільки Правобережна Україна. Ворожу позицію відразу до гайдамацького руху, поспішивши ввести свої війська для придушення Коліївщини, зайняла Росія.

Події, що відбувалися тоді на теренах України, не минули Житомирщини, зокрема Кодні. Жителі цього села теж брали активну участь у тій війні. Певно, саме тому тут і відбулася найжорстокіша розправа над гайдамаками. Зазвичай карали гайдамаків, перевозячи з рідних місць проживання до інших, щоб не збунтувати більше односельців. Де знищено жителів Кодні, котрі підтримали гайдамацький рух, невідомо.

Ось як про це згадується в Українській радянській енциклопедії: «Після придушення гайдамацького повстання польсько-шляхетський уряд запровадив на Правобережній Україні кривавий терор. Особливо люту розправу над полоненими вчинив у Кодні реґіментар польсько-шляхетського війська Київського воєводства Стемп-ковський. За його наказом козаків вішали, відтинали голови, руки, ноги, саджали на палі. Після припинення страт Стемп-ковський наказав кожного десятого повстанця «значкувати» - відрубати праву руку і ліву ногу, або ліву руку і праву ногу. Саме після цього й з’явилося в народі зловісне прокляття «Щоб тебе Кодня не минула».

У трьох могилах, які були на території села, а нині збереглася тільки одна, поховано більше трьох тисяч повстанців. Завдяки копіткій праці нашого земляка, письменника Валентина Грабовського, у державному архіві було знайдено деякі прізвища тих, хто похований у могилі. Серед загиблих - три бандуристи: Прокіп Скрага з Немирова, Василь Варченко з Виногородки, Михайло Соковий із Шарниполя Ковельського ключа. Серед загиблих є й жінка - Марта Викрижцянка з Паволочі. Могила Коліївщини у Кодні - це єдина на сьогодні в Україні могила гайдамаків, хоча поховань було в нашім краї тридцять.

Страшні випробування випали на долю повстанців. Відгомін Коліївщини ще довго витав Україною. Як писав Шевченко в поемі «Гайдамаки»,

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла.

Довго, довго кров степами

текла-червоніла.

Текла. Текла та й висохла.

Степи зеленіють:

Діди лежать, а над ними,

Могили синіють.

Кодню навіки вписано в історію українського народу. В 1968 р. тут, до 200-річчя Коліївщини, за ініціативи жителів села, керівництва сільської ради було встановлено пам’ятник мужнім борцям за волю народу. Якщо дивитися на нього прямо, то він нагадує козака, який схилив голову над могилою своїх побратимів, а якщо дивитися на пам’ятник зліва - бачиш орлине крило.

Коднянці пишаються тим, що в 1841 р. сюди приїздив Тарас Шевченко, аби вклонитися могилам славетних борців і мучеників за народну волю. Тут він збирав народні перекази, розшукував стародавні документи, зробив малюнки гайдамацьких могил. Великий Кобзар ходив тими стежками, якими відходили з цього світу у вічність мужні побратими Гонти і Залізняка. В центрі села нині стоїть пам’ятник поетові. До Кодні часто приїздять з усіх усюд люди, які хочуть глибше вивчити історію України, які люблять свій край і прагнуть знати його минувшину.

фото №1

У Міністерстві праці та соціальної політики України відбувся тренінг для журналістів на тему «Подальші кроки Уряду щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян України». Фахівці міністерства та Пенсійного фонду України зробили роз’яснення щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16 липня 2008 р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Цим документом з 1 липня та з

1 вересня 2008 року підвищено пенсійні виплати окремим категоріям пенсіонерів.

Отже, починаючи з 1 липня 2008 р., у разі, коли розмір пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством) не досягає у одержувачів пенсій за вислугу років та за віком, крім пенсій при неповному стажі роботи, призначених відповідно до Закону, 544 грн., таким особам здійснюється доплата у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

Тобто, з 1 липня 2008 р. ті пенсіонери, які одержували пенсію у мінімальному розмірі (до прийняття постанови це відповідало 482 грн.), будуть одержувати пенсію у розмірі 544 грн.

При обчисленні пенсій за віком при неповному стажі роботи, по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника, призначених відповідно до Закону, враховується доплата, передбачена пунктом 1 Постанови 654 (тобто 544 грн.).

До пенсій встановлюються надбавки та підвищення, обчислені у розмірах, що визначаються від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, який встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (з 01.07.2008 р. - 482 грн.). При цьому максимальний розмір пенсії не переглядається і обчислюється, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

З прийняттям Постанови №654 встановлено доплату з тим, щоб пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством) були не меншими за розміри, зазначені нижче:

Категорії осіб	Розміри мінімальних пенсій до 01.07.2008 р. (грн.)	Розміри з 01.07.2008 р. (грн.)
1. Мінімальний розмір пенсії:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:
по І групі інвалідності	1060,00	1200,00
по II групі інвалідності	965,00	1090,00
по III групі інвалідності	870,00	980,00
2) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987- 1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:
по І групі інвалідності	770,00	870,00
по II групі інвалідності	725,00	820,00
по III групі інвалідності	675,00	760,00
3) для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:
по І групі інвалідності	630,00	710,00
по II групі інвалідності	580,00	655,00
по III групі інвалідності	530,00	600,00
4) дітям-інвалідам	340,00	380,00

Визначено доплату пенсіонерам-військово-службовцям з тим, щоб їхні пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі заслуги перед Україною, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством) досягали відповідних розмірів, які наведені в таблиці.

Категорії осіб	Мінімальні розміри пенсій до 01. 07. 2008 р. грн.	Розміри з 01.07.2008 р. (грн.)
Пенсіонери за вислугу років та у зв'язку з втратою годувальника	482,00	544,00
інваліди війни: з числа солдатів і матросів строкової служби
І група	578,40	652,80
II група	530,20	598,40
III група	506,10	571,20
з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів І старшин строкової служби
І група	636,24	718,08
II група	583,22	658,24
III група	556,71	628,32
з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ державної пожежної охорони
І група	694,08	783,36
II група	636,24	718,08
III група	607,32	685,44
з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони
І група	751,92	848,64
II група	689,26	777,92
III група	657,93	742,56
інші інвалідиз числа солдатів і матросів строкової служби
І група	530,20	598,40
II група	506,10	571,20
III група	482,00	544,00
з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби
І група	583,22	658,24
II група	556,71	628,32
III група	530,20	598,40
з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ державної пожежної охорони
І група	636,24	718,08
II група	607,32	685,44
III група	578,40	652,80
з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони
I група	689,26	777,92
II група	657,93	742,56
III група	626,60	707,20

Встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації, щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 265, та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає 544 гривень, таким особам встановлюється доплата у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

У разі, коли в осіб, яким призначено пенсію у зв’язку з втратою годувальника, щомісячний розмір пенсійних виплат не досягає на одного непрацездатного члена сім’ї 544, на двох - 652,8, на трьох і більше - 816 гривень, таким особам встановлюється доплата у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

Понад зазначені розміри виплачується лише встановлена пенсіонеру пенсія за особливі заслуги перед Україною.

Категорії осіб	Найменший розмір пенсійної виплати до01.07.2008 р. (грн.)	Розміри з 01.07.2008 р. (грн.)
Всі категорії пенсіонерів, крім одержувачів пенсій у зв'язку із втратою годувальника) та одержувачі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам	482,00	544,00
Одержувачі пенсії у зв'язку з втратою годувальника:
на одного непрацездатного члена сім'ї	482,00	544,00
на двох непрацездатних членів сім'ї	578,40	652,80
на трьох і більше непрацездатних членів сім'ї	723,00	816,00

У разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в інвалідів війни І групи 1200, II групи - 1080, III групи - 960 гривень, учасників бойових дій - 840 гривень, таким особам виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії (дотація) у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів

Категорії осіб	Найменший розмір пенсійної виплати (без пенсії за особливі заслуги) до 01.09.2008 р. (грн.)	Найменший розмір пенсійної виплати (без пенсії за особливі заслуги) з 01.09. 2008 р. (грн.)
інваліди війни
І група	1041,47	1200,00
II група	937,32	1080,00
III група	833,18	960,00
Учасники бойових дій	729,03	840,00

Непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні дітей до 18 років, надбавка до пенсії за віком, по інвалідності та за вислугу років, передбачена Законами України «Про пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплачується у розмірі не менше 150 гривень на кожну дитину.

Вид виплати	Розмір (грн.)
	до прийняття Постанови №654	після прийняття Постанови №654
Надбавка на дітей	19,91	150,00

Інвалідам І групи, одиноким інвалідам II групи, які потребують постійного стороннього догляду або досягли пенсійного віку, одиноким інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку, одиноким одержувачам пенсій за віком та за вислугу років, які потребують постійного стороннього догляду, та які отримують пенсію відповідно до Законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім осіб, які отримують державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»), виплачується надбавка на догляд у розмірі 50 гривень.

Надбавки на догляд, встановлені законодавством, що діяло раніше, також виплачуються у розмірі 50 гривень.

Вид виплати	Розмір (грн.)
	до прийняття Постанови № 654	після прийняття Постанови №654
Надбавка на догляд	9,96	50,00

З журналістами також було обговорено проект Концепції

подальшого проведення пенсійної реформи в Україні

Аналіз здійснених заходів та визначення причин виникнення проблем

До розбудови пенсійної системи, заснованої на «страхових» засадах, Україна розпочала перехід в 1991 р. Тоді було створено Пенсійний фонд як систему збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних, у країнах з розвинутою ринковою економікою, принципів організації пенсійного забезпечення.

У подальшому цей процес розвивався в ході впровадження пенсійної реформи, основою якої стали прийняті Верховною Радою України у 2003 р. закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Перша постанова була успішно впроваджена, й сьогодні діє як солідарна пенсійна система. Друга постанова передбачала впровадити обов’язкову накопичувальну пенсійну систему та систему недержавного пенсійного забезпечення.

У ході реформи, впровадженої в 1991 р., здійснено ряд важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень. У солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку; розмежовано джерела фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом і дещо зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків; законодавчо розмежовано системи справляння податків і справляння соціальних страхових внесків тощо.

Завдяки реалізації в 2008 р. законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при призначенні (перерахунках) пенсій (виходячи з розміру середньої заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески, за 2006 рік - 928,81 грн.), та підвищення вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 р. (а з 1 жовтня 2008 р. до 1,35%) вдалося відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та підвищити коефіцієнт заміщення пенсією втраченого заробітку з 36,5% станом на 1 січня 2004 р. до 49,3% - на 1 січня 2008 р.

Однак пенсійна система працює в умовах максимального фінансового напруження, не забезпечуючи при цьому достатнього задоволення потреб пенсіонерів, які з виходом на пенсію втрачають половину свого заробітку. У накопичувальній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування законодавчо визначено основи запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи, але не за-проваджено перерахування до неї страхових внесків, не створено її організаційну інфраструктуру.

У системі недержавного пенсійного забезпечення за чотири роки її існування учасниками її стали 407,8 тис. осіб, чиста вартість активів, сформованих пенсійними фондами, становить 404 млн. грн. Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалося реалізувати.

Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі накопичувальної пенсійної системи в суспільстві; недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників; низький рівень заробітної плати та заборгованість з її виплати та інші чинники.

Підбиваючи підсумок здійсненим, починаючи з 1 січня 2004 р., заходам з реформування пенсійної системи, стає очевидним необхідність як значної активізації процесів подальшого проведення реформи, так і їх корегування з урахуванням накопиченого досвіду та соціально-економічного стану в країні. При цьому магістральним напрямом подальшого реформування пенсійної системи нині має стати значне посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів, забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки і, як наслідок, зростання бази справляння страхових внесків.

Мета та основні завдання

Метою Концепції подальшого проведення пенсійної реформи в Україні є ефективне і системне реформування пенсійної системи, реалізація ефективної та зрозумілої пенсійної політики, спрямованої на забезпечення гідного рівня життя людей похилого віку та інших категорій громадян, які втратили працездатність, адекватного їх життєвим потребам, створення дійових механізмів захисту прав та інтересів таких громадян, забезпечення прозорості пенсійної системи.

У процесі подальшого проведення пенсійної реформи необхідно вирішити наступні завдання: забезпечити виплату мінімальних пенсій на рівні не менше ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб; створити умови для формування населенням достатніх пенсійних накопичень як шляхом обов’язкових платежів, так і шляхом розвитку системи добровільних пенсійних накопичень за рахунок коштів громадян та їх роботодавців; забезпечити повне виконання зобов’язань держави перед сьогоднішніми пенсіонерами, включаючи запровадження ефективного та справедливого механізму індексації пенсійних виплат.

Визначення оптимального варіанту розв’язання проблеми

В ході семінару працівники Міністерства праці та соціальної політики і Пенсійного Фонду України зробили наголос на демографічній ситуації в країні. Вже сьогодні вона є досить складною. Якщо в 1966 р. частка населення пенсійного віку становила 15,9%, то в 2006-му його чисельність збільшилась у півтора рази і сягає 23,8%, а до 2046 р. зросте до 35% загальної чисельності населення України.

Чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів - 13,8 млн., тобто вже сьогодні пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах - і більше. При цьому, частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищує 15%.

Через демографічні тенденції солідарна пенсійна система не здатна буде без бюджетної підтримки забезпечувати існуючий рівень заміщення пенсіями втраченого заробітку та оптимальну диференціацію пенсій.

Розв’язання цієї проблеми потребує змін у солідарній пенсійній системі та запровадження обов’язкової накопичувальної системи з урахуванням особливостей перехідного періоду. В чому вбачаються ці особливості? Перш за все, в збереженні та посиленні страхових принципів для тих осіб, хто залишається в солідарній системі (13,8 млн. нинішніх пенсіонерів, а також працюючі громадяни, які не матимуть достатнього періоду для формування пенсійних накопичень і не будуть учасниками обов’язкової накопичувальної системи); поєднанні використання солідарної та накопичувальної систем для осіб, які матимуть достатній період для формування пенсійних накопичень в обов’язковій накопичувальній системі; збільшенні в загальному розмірі пенсії частки виплат за рахунок обов’язкових пенсійних накопичень для осіб, які розпочнуть свою трудову діяльність після запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення.

Напрями реалізації

Цю Концепцію Кабінетом Міністрів України передбачено реалізовувати паралельно у таких напрямах: на короткострокову перспективу у 2008-2009 р.р. передбачається невідкладно врегулювати найбільш гострі проблеми пенсійної системи; у 2009-2011 р.р. планується впровадити розвиток недержавного пенсійного забезпечення; у 2010-2011 р.р. запровадити обов’язкову накопичувальну систему пенсійного страхування.

На середньострокову перспективу у 2012-2016 р.р. передбачається запровадити уніфіковану законодавчу базу нової пенсійної системи.

Пенсійна реформа може бути реалізована лише через широке громадське обговорення її основних напрямів і постійний зворотній зв’язок з тими, кому належить жити за майбутнім пенсійним законодавством.

Очікувані результати виконання

Реалізація Концепції надасть змогу запровадити дієвий механізм зростання пенсій, враховуючи подорожчання споживчих товарів і послуг та зростання показника середньомісячної заробітної плати.

Впровадження в пенсійній системі накопичувальної складової дозволить примножити пенсійні внески громадян та передати накопичений капітал у їхню власність з правом його успадкування, а також підвищити індивідуальну зацікавленість громадян у сплаті страхових пенсійних внесків (кожен накопичує для себе).

Кореспондент «Рабочего слова»:

- Виходячи з проекту Концепції, системи накопичення повинні торкнутися лише зовсім молодих людей. Враховуючи демографічну ситуацію, яка має тенденцію до зростання кількості людей похилого віку, чи не погіршиться стан нинішніх пенсіонерів, які вже назавжди залишаться в солідарній, нині діючій, системі пенсійного забезпечення?

Микола Шамбір, директор департаменту пенсійного забезпечення Міністерства праці та соціальної політики України:

- Так, саме враховуючи демографічну ситуацію і з метою достойного забезпечення нинішніх пенсіонерів, необхідно доповнити систему накопичення пенсійних внесків. За один день солідарну систему не розвантажимо, але за 20–25 років молоде покоління сформує власні пенсійні заощадження, котрі і будуть доповнювати фонди солідарної системи. За таких умов здійсниться перерозподіл навантаження як фінансового, так і демографічного. Запроваджена ще Бісмарком солідарна система пенсійного забезпечення, в будь-якій країні починає працювати погано, коли вступає в силу демографічний фактор. Україна підійшла до тієї межі, коли демографічний фактор не дозволяє ефективно використовувати солідарну систему.

Кор. «Рабочего слова»:

- Але ж ми всі знайомі з зовсім недавньою недержавною системою накопичення коштів через трасти, піраміди тощо. Наведені тут цифри свідчать про те, що у людей недовіра до них зберігається і сьогодні. Яким чином держава збирається гарантувати, що накопичені на персональних особистих рахунках кошти працюватимуть, коли настане пенсійний вік громадянина?

Микола Шамбір:

- Це питання вимагає створення сильної законодавчої бази, якої, на жаль , Україна ще не має. Однак в багатьох країнах світу вона успішно діє, тому наша країна й буде використовувати їхній досвід.

На тренінгу-семінарі з інформацією з міжнародного досвіду щодо збирання та розподілу внесків між недержавними пенсійними фондами виступив Міжнародний експерт з пенсійних питань Гері Гендрікс.

Останніми роками в древньому Іскоростені, місті «із кори на стіні», і міська влада, і громадськість особливу увагу приділяють дослідженню історичної минувшини, збереженню пам’яті про історію краю. Нині триває реконструкція парку відпочинку городян, де є чимало цікавих місць. Саме тут, на березі Ужа, знаходиться городище, на якому нині встановлено пам’ятник древлянському князю Малу. А поруч, на кам’яних брилах, - купальня Ольги. В городян і гостей Коростеня ці місця викликають особливу зацікавленість, адже тут ніби відчуваєш подих віків, ніби повертаєшся у правічні часи тисячолітньої давнини. І, найперше, для того, аби привернути ще більшу увагу людей, особливо любителів подорожувати з різних місць, для того, аби дійсно відтворити в парку епоху минувшини, зберегти її, владою міста прийнято було рішення встановити пам’ятник княгині Ользі.

З цього приводу, потрібно чи не потрібно, є і буде багато думок, доволі протилежних. І одна з них - такий крок вартує для історії, для того, аби зберегти пам’ять про історичну минувшину. Чому ж виникла дискусія, певне, усім відомо. Адже за версією, Нестор Літописець змалював трагічні події в «Повісті временних літ». Саме тут відображено і одну з найтрагічніших сторінок історії нашого міста - спалення його в 946 р. княгинею Ольгою. Вона хотіла помститися за смерть князя Ігоря, який пішов за даниною до древлян і забув про помірність, почав брати в них занадто більше, як раніше, здійснюючи насилля. Дружина його, теж бажаючи багатства, грабувала древлян. Взявши данину, Ігор направився до свого міста, та, подумавши, сказав дружині: «Ідіть додому з даниною, а я повернусь, похожу ще». Відпустивши більшість дружини, Ігор з невеликою кількістю ратників повернувся набрати більше дані. Древляни, почувши, що знову йде Ігор, почали думати зі своїм князем Малом, як діяти. Дійшли висновку: «Занадиться вовк до овець, перетягає все стадо, коли не вб’ють його, так і цей, якщо не вб’ємо його, - усіх нас розорить». Вирішивши так, вони направили посланців до Ігоря, які сказали йому: «Навіщо йдеш знову, князь. Ти ж взяв уже дань?» Та Ігор їх не послухав. Тоді древляни, вийшовши з міста Іскоростеня, вбили Ігоря з його дружиною і поховали. Жорстока розправа над Ігорем потрясла київський княжий двір. І згодом Ольга пішла на древлянську землю війною. Перемігши війська древлян, вирушила брати Іскоростень. Ціле літо стояла дружина під містом, осаджуючи його, та взяти не змогла. Про наступні події Нестор Літописець пише так, що звеліла Ольга роздати своїм ратникам по голубу, дружині - по горобцю, завернути в маленькі ганчірки сірку з трутом, прив’язати до кожного птаха і, як смеркне, запалити й випустити на волю». «І не було жодного двору, де б не горіло, а гасити було не можна, бо всі двори зайнялися навколо». Дружинники Ольги вчинили жорстоку розправу, перебивши багатьох жителів, частину їх було віддано в рабство, і лиш деякі лишилися в місті. І хоч у сучасників казкова історія з голубами може викликати лише посмішку, та те, що місто було вщент спалене, істориками доведено. А мужність захисників міста, які впродовж кількох місяців утримували ворога, не допускаючи його до Іскоростеня, стала притчею. Розповіді про події, пов’язані зі стратою Ігоря і помстою Ольги, вочевидь передавалися з покоління в покоління. І сьогодні маємо назви, що дійшли ще відтоді. Урочище за 15 кілометрів від міста називається Ігоревим, або Ігоревою могилою. Місце, де ріка проходить через гранітні пороги, називається Ольгиною купальнею.

Де ж конкретно знаходиться городище, про яке говориться в літописі, вчені раніше не розшукували. І лише в 2001 р. влада сучасного Коростеня звернулася до археологів, аби вони провели розкопки й спробували назвати вік древнього міста. Займалася цим експедиція під керівництвом кандидата історичних наук Богдана Звіздецького. Зроблено вже чимало, зокрема проведені розкопки дали можливість розшукати древнє городище.

До речі, нині існують думки в окремих людей відносно того, хто спалив Іскоростень, з недовірою ставляться вони до оповідей чорноризця Нестора, що це зробила Ольга. І над цим, певно, ще не одне покоління істориків і археологів думатиме, розшукуючи істину.

Однак є в історії й наступні відомості, згідно з якими Ольга виступає вагомим державним діячем, зміцнювала могутність держави. За переказами, вона покаялася у своїх гріхах перед древлянами, першою в Київській Русі прийняла християнство і по всій державі встановлювала церкви, несучи слово Боже. Саме це якраз актуально нині, коли Україна відзначає 1020-річчя хрещення Русі. Отож урочистості з нагоди відкриття пам’ятника рівноапостольній княгині Ользі, які відбулися в Коростені 24 липня, проходили саме в унісон цій даті, в дусі всепрощення і християнських заповідей. У відкритті пам’ятника взяли участь міський голова Володимир МОСКАЛЕНКО, голова Житомирської обласної державної адміністрації Юрій ЗАБЕЛА, скульптор Ігор ЗАРІЧНИЙ, архієпископ Овруцький і Коростенський ВІССАРІОН.

Виступаючи перед громадою міста, гостями, міський голова Володимир МОСКАЛЕНКО зазначив: «Це історичний день для нашої славної древлянської столиці - міста Коростеня. Адже ми вшановуємо, увічнюємо образ легендарної жінки, Київської княгині Ольги. Це - перша жінка, яка не тільки побудувала могутню державу, а й завдяки їй ми стали православними, вона першою на Русі стала християнкою. Образ княгині Ольги в історії є найбільш дискусійним, загадковим. Княгиня Ольга несла злагоду, об’єднання племен Київської Русі, хотіла зробити великою державу Київську Русь. Ми увіковічнюємо пам’ять про велику княгиню і віддаємо шану нашим предкам, православній церкві саме в цей день. Коростенці, увібравши в себе велич та мудрість минулих поколінь, з глибокою відповідальністю ставляться до історичної спадщини. Громада міста має високу моральність і православне прощення і з великою любов’ю ставиться до своєї історії. Ми знаємо, що княгиня Ольга, за опитуваннями громадян нашої держави, увійшла до ста найвидатніших діячів України. Ми знаємо, що держава визначила головну нагороду для жінок - орден княгині Ольги. Так віддається їй шана за її державну діяльність».

Унікальність Коростеня відзначив у своєму виступі голова Житомирської облдержадміністрації Юрій ЗАБЕЛА. За його словами, місто має в своїй історії символ християнського триєдинства. Вперше Іскоростень відродився, наче Фенікс з попелища, після вбивства князя Ігоря. Вдруге місто піднялося з руїн у повоєнні роки Великої Вітчизняної, втретє Коростень відроджується після чорнобильської катастрофи.

- Символічним є сьогодні відкриття на Коростенщині пам’ятника княгині Ользі, котра щиро покаялася у скоєному з древнім Іскоростенем після прийняття християнства, - зазначив Юрій Володимирович. - Один з головних постулатів християнської віри - це всепрощення. Тому вшанування княгині Ольги на землі коростенській є абсолютним християнським жестом. Як данина шани жінці, котра першою донесла до Київської Русі християнську віру і навчила нас бути істинними християнами.

Ігор Семенович ЗАРІЧНИЙ, автор скульптури, виступаючи на відкритті пам’ятника княгині Ользі, відзначив, що йому вдалося втілити свій задум. Адже він мав на меті зобразити київську княгиню не тільки як володарку Київської Русі. Тут вона представлена ліричною жінкою, яка приїздила до Іскоростеня, можливо, і покаятися, і пом’янути свого чоловіка князя Ігоря. Автор підкреслив, що вдалося йому, аби в скульптурі княгиня вийшла лагідною жінкою і поєднала в собі і жіночість, і духовність, і державність.

А ще на березі Ужа того дня лунали одухотворені слова місцевої поетеси Тетяни Микитчук, яка читала рядки зі своєї поеми «Мала, княжна древлянська», саме ті, які присвячені Ользі. Аматори художньої самодіяльності зуміли зробити свято театралізованим, незабутнім став той момент, коли до глядачів випливла на старовинному човні княгиня Ольга в білих шатах і зі словами прощення і побажаннями, аби зійшла Божа милість на древній Іскоростень, звернулася вже до сьогоднішнього покоління древлян. А архієпископ Овруцький і Коростенський Віссаріон освятив пам’ятник. Отож, свята рівноапостольна княгиня Ольга до Коростеня все-таки повернулася. Нині на своїй правічній купальні вона стоїть знову.

під час робочої наради

Шістнадцятого і сімнадцятого серпня робочі будні ХХІХ Олімпіади у далекому Пекіні йшли за своїм графіком. Проте, відірвавшись від телевізійних екранів, кореспонденти нашого тижневика вирішили побувати у Фастові. Привід одночасно і цікавий, і яскравий. Саме у ці дні на місцевому стадіоні імені В. Качановського проходили фінальні ігри з міні-футболу команд із підприємств Південно-Західної залізниці.

За традицією перед початком матчів відбувся парад спортсменів-залізничників. Тут поруч із державним прапором України майорів і прапор Південно-Західної магістралі. Символічно - цей стяг було довірено нести голові ради ветеранів моторвагонного депо ст. Фастів - Анатолієві ВЕНЖИКУ.

Перед тим, як дозволити головному судді змагань Петру ДМИТРЕНКУ та його колезі Сергію КОНДРАТЮКУ (обидва працюють у ДФСК «Локомотив») розпочати перші баталії на двох майданчиках стадіону, до учасників і уболівальників звернувся з поздоровчим словом Іван СОЛОВЕЙ. Передаючи щирі привітання гостинній фастівській громаді та гостям цього мальовничого міста від начальника Південно-Західної залізниці Олексія КРИВОПІШИНА, Іван Миколайович побажав перемоги кожному футболісту. А ще він нагадав суперникам, що їм необхідно під час гри справити приємні враження на всіх уболівальників, які зібралися на трибунах. Серед тих, хто сказав щирі і теплі слова спортсменам-аматорам - заступник голови Дорпрофсожу Південно-Західної залізниці Олександр ЧАБАНЕНКО, голова Київського теркому Орест ЛОГОШНЯК, виконувач обов’язків голови Фастівської адміністрації Віктор САЛЬНІКОВ, начальник моторвагонного депо ст. Фастів Анатолій ШЕЛУДЬКО.

Незабутніми для місцевих дітлахів стали наступні миті спортивного свята. Річ у тім, що для них організатори футбольного форуму - керівництво Південно-Західної залізниці та моторвагонного депо Фастів підготували безліч подарунків - справжні футбольні м’ячі. Що ж, нехай і на цьому стадіоні тренується майбутня спортивна гордість України.

... Заради вольової перемоги у підгрупах змагалися команди-учасниці з Коростенської дистанції колії, локомотивних депо ст. Конотоп, ст. Шепетівка, ст. Жмеринка, моторвагонного депо ст. Фастів, управління Південно-Західної залізниці.

Одинадцята ранку. Одночасно на двох майданчиках проходило два матчі. Першим голом на турнірі порадував жмеринчанин Євген СНІГУР. Йому, до речі, вдався хет-трік. Як стверджує капітан жмеринчан Дмитро ХОРОЛЬ, прекрасно допоміг рідній команді й воротар Андрій КОЛОСЮК. Непробивний - таким був Колосюк у першому матчі. Так намагався діяти і під час зустрічі з конотопцями.

До речі, саме у цій групі, де виступали команди Жмеринки, Конотопа та Коростеня, результативність була найвищою - чотири голи за гру, тоді як у іншій підгрупі в усіх матчах було забито лише п’ять голів.

Тож підсумки попередніх змагань були наступними: у першій підгрупі господарі змагань - команда моторвагонного депо з однаковим рахунком 1:0 перемогла команди з Шепетівки та управління залізниці і посіла перше місце. Шепетівські футболісти, перемігши 3:0 команду управління залізниці, стали другими.

У другій підгрупі перемогла команда Конотопа, що розгромила жмеринчан із рахунком 3:0 та перемогла 3:2 колектив із Коростеня. Жмеринчани стали другими після перемоги 3:1 над колійниками з Коростеня.

На принциповий поєдинок зі жмеринськими локомотивниками колійники з Коростеня налаштувалися з винятковою бойовитістю. Але... Не вистачило завзяття, поступилися суперникам в основних ігрових компонентах. Вже у першій грі з футболістами зі Жмеринки молоді за віком хлопці помітно «підсіли».

Капітан команди з Фастова Сергій ГАВРИЛЮК хвалив гру захисника Василя ШЕВЧУКА та нападника Романа ДИДЕНКА. На особисту думку журналістів, фастівчани у змаганні з опонентами вирізняються бездоганною організованістю. Команда з яскравим солістом, яким і є

С. Гаврилюк, сильна насамперед ігровим колективізмом. Ця обставина, можливо, і стала основною і вирішальною під час зустрічі із шепетівчанами. 1:0 - (автор голу - Р. Диденко) можливо, й не великий рахунок. Проте гра була яскравою. Серед футболістів із Шепетівки варто назвати Володимира МайдаЧевського. Та вважати його головним кандидатом у збірну Південно-Західної залізниці від Козятинської дирекції принаймні зарано. Подейкують, що у Шепетівці є багато достойних футболістів, які на час змагань у Фастові перебували у відпустці.

На другий день змагань команди розіграли місця на турнірі таким чином. Команда управління залізниці після нульової нічиєї лише у серії пенальті з рахунком 3:2 перемогла коростенців і посіла п’яте місце. Локомотивники Шепетівки на останніх хвилинах зуміли «дотиснути» колег зі Жмеринки (2:0) і здобули третє місце. А от матч за першість на турнірі виправдав всі сподівання вболівальників і став справжньою окрасою футбольних перегонів. Фаворитами тут все ж вважалися господарі турніру. Однак локомотивники Конотопа були іншої думки і відкрили рахунок вже на перших хвилинах матчу. Відповідь від фастівських футболістів не забарилася. Спочатку стійка врятувала конотопських спортсменів, але за хвилину рахунок все ж зрівнявся. Та не минуло й п’яти хвилин, як Конотоп знов вийшов вперед. І от після цього гра тримала глядачів у напруженні до кінця матчу. Моторвагонники знову кинулися відіграватися, але м’яч вперто не йшов у ворота. У той час конотопські футболісти ловили своїх суперників на контратаках і кілька разів ледь не збільшили розрив у рахунку. Маючи шалену підтримку вболівальників, господарів під вигуки «Мотор, заведись!» та «Мотор, надави!» до останньої хвилини атакували ворота суперників і врешті-решт домоглися свого. Їхня остання атака принесла такий бажаний результат - гол! А з ним і нічийний рахунок - 2:2. Тож володаря головного кубка тепер виявила лише серія пенальті. Тут успіх був на боці гостей.

- Дуже важкою виявилася ця гра, - одразу після закінчення матчу прокоментував поєдинок капітан команди-переможниці Геннадій ПЕТРУШЕНКО.

- Дякую всій команді і тим, хто за нас вболівав. Міні-футбол у нас в депо шанують. Наша команда з цього виду спорту успішно грає на районних та міських змаганнях. Її кістяк - це наш воротар, машиніст електровоза Юрій ІГНАТЕНКО (до речі, я у нього в бригаді - помічник машиніста) та ще один машиніст електровоза Ігор ЛОШКАРЬОВ. Помічники машиністів Ігор ДРОФА та Сергій КЕДА. Майстер цеху ремонту Микола СУПРУН. Ветерани команди - Сергій КРАВЕЦЬ та Андрій ПАНЮТА. Добре почувається у колективі й наш новачок - помічник машиніста Роман ЧУБЕНКО. Постійно грають у команді два Олександри - КРИКЛИВИЙ та НАРОЖНИЙ. Сьогоднішній фінал - це гра рівних команд, але фортуна у серії пенальті все ж посміхнулася нам, - закінчив розповідь Г. Петрушенко.

Друге місце посіла команда моторвагонного депо Фастів.

Третє місце - за командою локомотивного депо Шепетівка.

Кращий воротар - Андрій Колосюк (Жмеринка).

Кращий захисник - Василь Шевчук (Фастів).

Кращий нападник - Володимир Майдачевський (Шепетівка).

Кращий бомбардир - Геннадій Петрушенко (Конотоп).

Переможців та призерів змагань нагороджено грамотами, медалями та кубками. А гравець команди моторвагонного депо Олександр ІВАНИЦЬКИЙ, крім спортивних нагород, отримав ще одну - іменний годинник від начальника Південно-Західної залізниці. У день фінальних змагань йому виповнилося 26 років. З тим його щиро й привітали всі спортсмени та вболівальники.

Підбиваючи підсумки змагань, заступник начальника залізниці з кадрів та соціальних питань Іван Соловей подякував організаторам за ту велику роботу з підготовки та проведення цього турніру, відзначив чесну та безкомпромісну боротьбу на спортивних майданчиках, підтримку вболівальників, що прийшли у ці спекотні дні на стадіон.

Міні-футбол залишається улюбленим видом спорту на залізниці, про що ще раз засвідчив цей турнір. А його сьогоднішній переможець захищатиме честь Південно-Західної залізниці на першості Укрзалізниці у Чопі у вересні.

Начальник залізниці Олексій КРИВОПІШИН та голова Дорпрофсожу Анатолій ФУРСА привітали зі здобуттям золотої медалі на Олімпійських іграх у Пекіні учасницю збірної команди України з греблі на байдарках-одиночках Інну ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКУ.


Шановна Інно Володимирівно!

Приємно вражені Вашим впевненим тріумфом на Олімпійських іграх у Пекіні. Золота перемога вихованки дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву «Локомотив» Південно-Західної залізниці, чемпіонки Європи, бронзової призерки чемпіонату світу вкотре довела: спортсмени-залізничники можуть успішно долати будь-які спортивні перешкоди. Вами, чемпіонкою ХХІХ Олімпіади, пишається багатотисячний колектив столичної магістралі. Дякуємо за наполегливість, яка передувала участі у головних спортивних змаганнях планети!

Знаємо, що завдяки Вам і Вашим колегам-олімпійцям Україна вже найближчим часом виведе на якісно новий рівень вітчизняну фізичну культуру і спорт. Щиро зичимо міцного здоров'я, щастя, удачі в усіх починаннях, віримо - Ви ще неодноразово здобуватимете високі олімпійські нагороди, якими прославлятимете Південно-Західну магістраль, а отже - Україну!