РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 6 (12 лютого 2010) 

  • «Чом мене не розстріляли у ЧК тоді?»

    Ми всі вчили колись поезії Володимира Сосюри. «Так ніхто не кохав», чи його балади. І «Червону зиму» читали. Штудіювали біографію, і майже кожен знав, що найвизначніший український лірик двадцятого століття народився у Донбасі, що його творчість відзначено літературними преміями і державними нагородами. Але шкільні підручники, та й вузівські теж, не могли розповісти всього про поета. Та і за мету ніхто не ставив показати Володимира Сосюру таким, яким він був - ніжним і вразливим, Сосюру, якого доводили до самогубства, якого не друкували, за яким був найпильніший нагляд. Лише на схилі віку стали виходити одна за одною збірки поезій, він відчув себе, мабуть, живим класиком української літератури зі всіма атрибутами цього рангу. Але позаду вже було ціле життя. Бо знічев’я не народжуються слова: «Чом мене не розстріляли у ЧК тоді?!»

    «І пішов я тоді до Петлюри…»

    Факт перебування поета у лавах збройних сил УНР за радянського часу не афішувався. Але про це знали. І, в першу чергу, компетентні органи не забували його майже дворічної служби у гетьманському полку й охороні Симона Петлюри. Уже потім, коли було повністю надруковано роман «Третя рота», стали відомі мотиви вибору юнака. Це не лише «І пішов я тоді до Петлюри, бо у мене штанів не було...» Мотиви були глибшими, точніше, романтичнішими. Юнак, який зачитувався раннім Гоголем і Кащенком, давно марив суворими образами козаччини. «А тут вона жива, - пригадував у «Третій роті» Володимир Сосюра. - Воскресла моя синя омріяна Україна, махнула клинком, і зацвіла земля козацькими шликами.

    Та ще й кажуть:

    - Ми - більшовики, тільки ми - українці.

    Ну й я - українець. Чого ж мені треба? І записався я до повстанців у такий момент».

    Зауважте, саме «ми - більшовики». Володимир Миколайович не помилився - лозунги Української республіки мали, як сказали б тепер, соціалістичний характер. Це потім радянські ідеологи видаватимуть їх за буржуазні та націоналістичні.

    Сьогодні важко сказати, як воював Володимир Сосюра. Він назвав свій гайдамацький полк найбойовитішим в усій петлюрівській армії: «... Більшовики завжди не витримували нашої штикової атаки».

    У «Третій роті» згадує поет і головного отамана. Тільки висновок, що Симон Петлюра справив на юнака велике й незабутнє враження, як це інколи можна прочитати у новітніх дослідженнях про життя і творчість Володимира Сосюри, робити передчасно: «Мене, як недисциплінованого, не ставили біля кабінету Петлюри, а все в його садку. Була осінь, і я «добре» стеріг Петлюру: полізу в сусідній садок та їм собі груші. Вони холодні, гарні. Я дійшов майже до божевілля і хотів заколоти «українського Гарібальді», як писали про нього італійські газети». В іншому місці автобіографічного роману поет пригадав, як отаман просто й невимушено розмовляв із ними - курсантами старшинської школи.

    Служба у петлюрівській армії для В. Сосюри ледь не завершилася трагічно. Він потрапляє в полон до денікінців, його розстрілюють. Та доля берегла поета - рана виявилася неглибокою. Мали розстріляти юнака й червоні. Але тут порятунком стало пролетарське походження.

    Іншим щастило менше.

    «Так ніхто не кохав»

    Немає лірики без жінок. Жінки любили поета - симпатичного, ніжного, мрійливого. І він самовіддано кидався у вир чудових почуттів. Щоб потім на весь світ заявити: «Так ніхто не кохав, через тисячі літ лиш приходить подібне кохання».

    Офіційно ж Володимир Сосюра був одружений двічі. Тільки не можна сказати, що в подружньому житті поет був зовсім щасливий.

    Його перша дружина - Віра Касперівна Берзіна, учасниця бойових дій, студентка, як і він сам, у повоєнному Харкові. Їй він присвятив поему «Робфаківка». Причиною розлучення стали шовіністичні погляди дружини: «Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея. Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї». Від першого шлюбу в нього було двоє синів.

    У двадцяті, та й потім у тридцяті роки, із жінками Володимир Сосюра мав кілька досить скандальних історій.

    ...Запала йому в очі ще до одруження одна студентка. Вона вразила його «мрійною і ніжною» українською красою. То була Наталя Забіла, майбутня відома українська поетеса. Побачення призначив їй поет на кладовищі - таку трохи дивну традицію мали тоді закохані. Наталя Забіла замість себе послала на кладовище чоловіків Саву Божка й Івана Кириленка (теж стануть письменниками). Тільки ті побоялися йти - думали, що у Сосюри є зброя.

    …Скандал із дружиною Івана Кулика закінчився драматичніше. Вона посприяла, аби поет потрапив на Сабурову Дачу. І народився сумний жарт серед письменників: «Божевільний Сосюра пише вірші краще, ніж нормальний Кулик».

    Але перебування на Сабуровій Дачі, мабуть, і врятувало поета. Він, доведений до відчаю, пише листа Сталіну. Там були такі рядки: «В 1934 году меня исключили из партии как зоологического националиста, а я не мыслю жизни без партии.

    Меня доводили до мысли о самоубийстве, но я не сделал этого потому, что слишком много страдал украинский народ, чтобы его поэты стрелялись». А в кінці листа: «Ты мое единственное спасение и прибежище. Отец! Спаси меня!!!»

    Цього листа прочитала дружина - Марія Гаврилівна - й уклала до конверта довідку із психлікарні.

    Тільки відповідь надійшла. А в ній рукою Сталіна: «Восстановить в партии. Лечить».

    Другий шлюб теж не зовсім вдався. Дружина не розуміла поета. І в 1949 р. сім’я розпалася. Останньою краплею став її лист до тодішнього керівника письменницького відомства України, який можна назвати ще й доносом.

    Усе це вилилося у сумні поетові рядки: «За девятнадцать лет, Бездумных и святых... И понял я, что мы с тобой «не сварим каши», что узкий лобик твой не для стихов моих».

    Власне, серед дослідників життя Володимира Сосюри багато хто вважає, що Марія Гаврилівна була агентом МГБ і повідомляла попередницю КДБ про кожен крок і рядок поета.

    Але її те не врятувало. У 1949 р. Марію Сосюру було заарештовано начебто за розголошення державної таємниці і заслано до Казахстану. Це дуже вразило поета. Сосюра не пориває із колишньою дружиною І коли через п’ять років Марія Гаврилівна повертається, вони ще раз беруть шлюб.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05