РОЗДІЛИ
ПРО НАС
ІСТОРІЯ
НОВИНИ та ІНТЕРВ'Ю
ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ
ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ
ПОСЛУГИ
ЦІННІ ПАПЕРИ
ЗАКУПІВЛІ
МІСЦЯ ВІДПОЧИНКУ
ЕЛЕКТРОПОСТАЧАННЯ
АНТИКОРУПЦІЙНА ПРОГРАМА
Внутрішній ринок працi
РЕКЛАМА
ПОСИЛАННЯ
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ГАЗЕТА «Робітниче слово»
Інформація про газету
Зворотній зв`язок
Передплата «Робітниче слово»
РОЗКЛАД РУХУ
На вашу думку
Schedule
Мапа сайту
Працевлаштування
Запрошуємо
на роботу
Пошук вакансій
та реєстрація кандидатів
Звернення громадян
Отримання вiдповiдей на актуальнi питання



  • Перелік випусків » № 38 (9 жовтня 2009) 

  • Від Ворожби до Зернового через Глухів

    Вузьку колію сьогодні практично не побачиш. У всякому разі в Конотопському транспортному регіоні якщо вони й є, то десь на території незалізничних підприємств. І цілі покоління виросли, про вузькоколійку знаючи лише з книжок. Наприклад, із бестселера радянського часу - повісті «Як гартувалася сталь», де головний герой в холодну осінню пору будує вузькоколійну залізницю від Боярки до Києва. Але ще століття тому роль дільниць не із 1520 міліметрами між рейками була значимою - Терещенко з’єднує вузькоколійками свої цукрові заводи з основними залізничними лініями, вузькоколійні вітки відходять від Ворожби, Конотопа й інших крупних станцій Московсько-Київської залізниці, у значній мірі забезпечуючи транспортні потреби краю. Пізніше вони будуть перешиті на широку колію. І вузькоколійна вітка Ворожба - Глухів - Середино-Буда залишиться лише в пам’яті зовсім древніх старожилів та на сторінках історичних документів.

    Станція Ворожба на початку минулого століття одержувала 55 мільйонів пудів різних вантажів щороку, в тому числі солі - 11 мільйонів, вугілля - стільки ж, зерна - 4,5 мільйонів пудів. Відправляла Ворожба понад 25 мільйонів, переважно деревини. Щоб зрозуміти, наскільки великий цей обсяг, потрібно порівняти з роботою інших станцій. Наприклад, Конотоп на той час мав щороку по мільйону навантаження і вивантаження. Стільки ж Бахмач, хоч відразу по відкритті руху Любаво-Роменською залізницею ці показники були у кілька разів вищими.

    Свою назву станція одержала від однойменної слободи поряд із містом Білопілля (тепер районний центр Сумської області - авт.). До речі, населений пункт із такою ж назвою є і в Сумському районі, і, на думку дослідників, Ворожбу Білопільську заснували переселенці-козаки із села, що під Сумами. На початку минулого століття слобода налічувала чотири з половиною тисячі жителів, мала поштову станцію, притулок для бідних, кілька лавок і базар. А першу церкву тут збудували ще в 1676 р.

    Залізниця від Ворожби до Середино-Буди нараховувала 141 версту. Перша станція за Ворожбою - Тьоткіно, далі - Щечково, Марково, Крупець. Все це російська територія, і лише на 74-й версті вузькоколійки була наступна «українська» станція - Заруцька. Звідси вантажі тільки відправлялися. Щороку в середньому по 120 - 125 тисяч пудів. Поряд зі станцією розташовувався відносно крупний поміщицький маєток із горілчаним заводом. Подібних заводів і заводиків на Глухівщині тоді нараховувалося багато, і Глухівський повіт вважався найбільш промислово розвиненим краєм Чернігівщини.

    Від Заруцької до Глухова - вісім верст. Перша згадка про місто датується 1152 р. Це була резиденція чернігівських князів, які започаткували рід Одоєвських. Місто багате історичним подіями. Наприклад, саме під ним у 1663 р. зазнав поразки польський король Ян-Казимир. У 1669 р. в Глухові на раді був обраний гетьманом Дем’ян Многогрішний й ухвалено низку важливих державних документів - так звані Глухівські статті. Трохи пізніше тут у присутності царя Петра І митрополит Київський з Чернігівським та Переяславським архієреями прокляли Івана Мазепу, було страчено полковника Чечеля й інших захисників Батурина, обрано гетьманом Івана Скоропадського. А у 1748 р., уже маючи статус головного міста Гетьманщини, Глухів майже повністю вигорів - вогонь зруйнував 275 будинків, кілька шкіл і шпиталів. Після пожежі місто поступово відроджувалося, але його велич минула. На

    кінець ХІХ ст. в ньому проживало близько 15 тисяч населення, діяли чоловіча й жіноча гімназії, працював учительський інститут, який закінчили у свій час Олександр Довженко, Степан Васильченко, Сергій Сергеєв-Ценський. Значний внесок у розвиток міста зробила родина цукрозаводчиків Терещенків.

    Говорячи про Глухівщину, не можна не згадати про монастирі. За 22 версти по дорозі на Путивль, розповідають давні путівники, діяв Петропавлівсько-Бутирський чоловічий, заснований у ХІІІ ст. У 1694 р. його ігуменом був Дмитро Ростовський, причислений до лику святих православної церкви. У монастирі поховали відомого поборника православ’я архімандрита Мельхісидека Значко-Яворського. У Миколаївській пустині, це поблизу монастиря, святий Дмитро Ростовський писав свої Четьї-Мінеї, а вода із викопаного ним колодязя вважалася цілющою. За шість верст від монастиря «ламали» жорновий камінь, який відправляли до Києва і навіть Москви.

    Станція Глухів за обсягами вантажної роботи наприкінці позаминулого і початку минулого століття майже не поступалася Конотопу та Бахмачу. Звідси відправляли щороку мільйон пудів вантажів, одержували більше півмільйона.

    За Глуховом через 19 верст була станція Горілий Хутір, за нею - Свеса, досить крупна станція того часу. Навантаження і вивантаження на ній становило близько 600 тисяч пудів щороку. Від Свеси до Горілого Хутора - 14 верст. Станція сусідила з однойменною слободою, у якій діяло кілька заводів Миколи Неплюєва. Заводи пізніше були передані ним у власність Хрестовоздвиженського трудового братства.

    Рід Неплюєвих - давній і добре відомий. Іван Неплюєв, один із гардемаринів Петра, був російським резидентом у Константинополі, командував військами в Україні. По смерті Петра потрапив у немилість до цариці й одержав призначення в Оренбурзький край, де за шістнадцять років, як свідчать документи, «принес большую пользу». Педагог і релігійний діяч Микола Неплюєв заснував трудове товариство, унікальну організацію, яка жила за християнсько-соціалістичними принципами.

    Від Свеси до Юрасівки (Михайлівської) - десять верст. З цієї Юрасівки згодом утвориться Хутір Михайлівський, нинішня крупна станція Конотопської дирекції, міждержавний пункт передачі вагонів, і місто, що одержало символічну назву, Дружба. Поряд зі станцією на Михайлівському хуторі діяв ще з 1835 р. крупний цукровий завод Терещенків, і працювало на ньому майже півтисячі робітників. Дещо далі був Дорошенків маєток, агропромислове господарство з тринадцятипільною сівозміною, кінним і горілчаним заводами та пасікою на дві тисячі бджолосімей. Спирт тут гнали із картоплі.

    І нарешті кінцева станція - Серединна Буда. Далеким холодним краєм вона тоді не вважалася. Навпаки, благодатним та хлібним. Саме звідси вантажилося зерно у північні міста Росії. Тому назву станція одержала відповідну - Зернове (на російській території є близьке однойменне село - авт.). Але, як не дивно, частка деревини у вантажній роботі станції тоді значно переважала хлібну - позначалася близькість великого лісового масиву, Брянського лісу, який зашумів суворо в роки Другої світової війни. Нині за назвою станції приховується назва районного центру Сумщини - місто Середино-Буда.

    Залізничне сполучення між Ворожбою та Глуховом протрималося до 1942 р., до активізації у цих лісистих краях партизанського руху. Народні месники, як свідчать документи, підірвали два мости між Локтем та Заруцьким (станція стала називатися не Заруцька, а Заруцький - авт.). Відбудовувати їх не стали, а колію на дільниці було повністю демонтовано. Правда, Глухів без залізниці не залишився. Місто мало залізничний зв’язок зі станцією Макове. Зовсім недавно цю дільницю було реконструйовано, і до Глухова став ходити перший на залізниці рейковий автобус. Але це вже інша історія.

    Микола ПАЦАК
    Контактна інформація
    Україна, 01601, м. Київ, вул.Лисенка, 6
    Приймальня директора регіональної філії: 0(44)-4654410 факс 0(44)-4654107
    Прес-служба тел.: 0(44)-4069708 факс: 0(44)-4069175 email: pres@sw.uz.gov.ua
    Розклад руху поїздів (цілодобово): 0-900-90-80-05 (послуги платні), 0(44) 309-70-05