1 жовтня 1999 року відбулася подія, яка зворушила не тільки трудовий колектив Південно-Західної, але й всю Україну. В цей день було вбито кіллером начальника Південно-Західної залізниці Бориса Степановича Олійника. Обірвалось життя чудової людини, державного діяча, талановитого керівника, патріота українського народу, справжнього сина рідної землі.

Протягом 19 років Борис Степанович Олійник очолював столичну магістраль, обирався народним депутатом і Радянського Союзу і України. Весь його трудовий шлях був зв’язаний з залізницею, тому він добре знав всі проблеми в трудових колективах, до котрих завжди виявляв батьківську турботу, увагу.
Борис Степанович постійно думав про майбутнє. Немало було в нього планів, була воля та тверда рішучість для їх здійснення.
Він ніколи не відгороджувався від звичайного трудівника, і двері його робочого кабінету завжди були відкриті для тих, хто потребує допомоги.
Скільком людям він поміг добрим словом, мудрою порадою, матеріально!
Якщо продивитися підшивки газети „Рабочее слово”, то десятки листів опублікованих на її сторінках, засвідчують ту щиру подяку тисяч людей, котрим він поміг і котрих підтримав.
Борис Степанович багатьох пам’ятав, знав в обличчя і нікого ніколи не забував. Особливе відношення та почуття зберігав він у своєму серці до ветеранів війни та праці, до всіх, хто вірою і правдою служив своїй країні та державі, народу, залізничній галузі.
Не дивно, що з таким нетерпінням очікували своїх свят люди похилого віку, інваліди, діти-сиріти, кому начальник виділяв кошти на продуктові та інші набори, подарунки. Сам він учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС, Борис Степанович допомагав ліквідаторам чим тільки міг – ліками, будівельними матеріалами, автотранспортом, продуктами, грошима. Особливо на протязі останніх десяти років його життя це постійно відчували коростенці, які до цього часу залишаються в радіаційних обіймах Чорнобильської трагедії.
Голова ради ветеранів війни та праці В.Н. Котіль, голова Дорожнього Комітету Червоного Хреста Л.Б. Драпей, багато інших згадують, що більш чутливого та уважного до потреб людей керівника за все своє життя вони не зустрічали. Це підтверджують всі, хто працював з Борисом Степановичем Олійником, він завжди вирішував найбільш важкі та термінові задачі.  
Вже 3 роки нема з нами Бориса Степановича Олійника, але він живе в пам’яті людейю.
21 жовтня 2000 року станція Дроздовка, що на Чернігівщині, була офіційно перейменована на станцію імені Бориса Олійника та посвячена згідно православного звичаю. 
Розповідають, що Борис Степанович любив висаджувати дерева та квіти, мріяв перетворити господарство столичної магістралі в квітучий сад. Для увічнення пам’яті Б.С. Олійника, на станції ім. Петра Кривоноса було створено сквер, проект якого належить доценту Київського інституту житлово-комунального господарства В.В. Пушкарю. Тут будуть рости ялини, туї, липи, горобини, берези.
З початку грудня 2001 року на станції Деражня, Жмеринської дирекції залізничних перевезень відкрито музей Південно-Західної залізниці та Бориса Степановича Олійника.  Рішення про створення музею було прийнято керівництвом Південно-Західної дороги спільно з Деражнянською райдержадміністрацією.
Окрема експозиція присвячена Б.С. Олійнику. В музеї представлені його особисті речі, фотографії, документи. Одна з вулиць в Деражні тепер носить ім’я Б.С. Олійника.